Коли Беніто Муссоліні в 1940 році, незабаром після окупації Парижа німцями, оголосив війну Франції,  французький посол Андре Франсуа-Понсе (André François-Poncet) звинуватив Італію в тому, що вона «завдала удару в спину».

Що стосується нинішнього французького посла в Римі, то Крістіан Массі (Christian Masset) поводив себе більш дипломатично і залишив свої думки при собі в той момент, коли минулого тижня летів додому в літаку – це перший французький посол, видворений з Італії за останні 80 років.

Вражаюча тріщина у відносинах між державами-засновниками Євросоюзу виникла в результаті досить нахабної поїздки до Франції Луїджі Ді Майо (Luigi di Maio), віце-прем’єра Італії, метою якої було встановлення контакту з протестуючими учасниками руху жовтих жилетів, які намагаються змістити президента Еммануеля Макрона. Однак коріння конфлікту, що виник у відносинах любові-ненависті між цими двома країнами, сягають глибоко в історію – на сотні, а то й на тисячі років.

Чому ці сусіди, які, з точки зору сторонніх спостерігачів, мають так багато спільного – вони люблять хорошу їжу, у них є схильність до моди, вони вміють отримувати задоволення від життя (joie de vivre або brio), – так несамовито конфліктують один з одним?

Франція і Італія схожі на «двох кузин, кожна з яких вважає, що вона найкрасивіша», – сказав Франко Вентурини (Franco Venturini), автор статей в італійській газеті «Корр’єре делла сера» (Corriere della Sera), який здобув освіту у Франції і є кавалером ордера Почесного легіону.

Франція, як більш потужна і, як правило, краще організована країна, зі зневагою і зарозумілістю ставиться до свого південного сусіда. Навіть славні дні в історії Риму – того періоду, коли італійці були в зеніті своєї слави – сьогодні піддаються глузуванню в «Пригодах Астерікса» – відважного галла, який дражнить і «показує ніс» агресорам з півдня.

Протягом багатьох століть французька корона втручалася в справи численних італійських міст-держав, і навіть протягом певного часу тримала в Авіньйоні власних «ручних» пап.

Самим знаменитим предметом італійського експорту став Наполеон Бонапарт, який належав до аристократичної сім’ї з Тоскани і народився на Корсиці в той момент, коли Генуя поступилася нею Франції.

 

Його відповіддю після сходження до влади стали військові кампанії на території сучасної Італії, а захоплені там твори мистецтва демонструвалися по всьому Парижу. Він взяв у полон Папу – і зробив те ж саме, вже будучи імператором.

Італія, в кінцевому підсумку, стала єдиною державою в 1871 році, проте вона насилу намагалася йти в ногу зі своїми сусідами, що призвело в 20-м столітті до катастрофи, до фашизму, а потім і до поразки у Другій світовій війні. Післявоєнна Італія славилася своєю елегантністю, проте Франція була не тільки стильною, але і потужною країною, і не приховувала презирливого ставлення до свого сусіда, створюючи союз з Німеччиною для встановлення панування в Європі.

У цьому питанні мало що змінилося. Французи аплодували, коли у фінальному матчі Чемпіонату світу 2006 року Зінедін Зідан завдав удар головою італійському півзахисникові Марко Матерацці за те, що той нешанобливо відгукнувся про його сестру. Однак французів чимало здивувала розпочата президентом Саркозі спроба франко-італійського примирення в формі одруження з Карлою Бруні – на народженій в Італії моделі і співачці. Але, принаймні, співала вона по-французьки.

Якщо говорити більш серйозно, то саме Північна Африка, яку обидві країни вважають своїм заднім двором, є причиною глибоких розбіжностей. Італійці не можуть пробачити того, що французи в результаті бомбардувань Лівії, що призвели до повалення Муаммара Каддафі, знищили вплив Італії в цій країні і створили в ній хаос, в результаті якого хвиля біженців кинулася до берегів Італії.

Коли в 2017 році президентом Франції став Емманюель Макрон, здавалося, що відносини між Францією і Італією будуть поліпшуватися. У січні минулого року Макрон підписав двосторонній договір про співпрацю. Однак потім він вчинив не дуже мудро, висловивши надію на те, що італійці через два місяці проголосують за «проєвропейський вибір». В результаті виборів виникла неймовірна коаліція між радикальним рухом «П’ять зірок» на чолі з Ді Майо і правими популістами з Ліги Півночі, лідер якої Маттео Сальвини також займає сьогодні посаду віце-прем’єра та є лютим критиком Макрона, особливо його імміграційної політики.

Безпосереднім приводом для загострення відносин минулого тижня став візит Ді Майо у французьку провінцію для зустрічі з членами руху жовтих жилетів. «Зміни досталися Альп», – написав Ді Майо в своєму твіті, сигналізуючи тим самим можливість створення альянсу з протестним рухом у Франції, яке планує висунути своїх кандидатів в ході намічених на травень виборів до Європейського парламенту.

Для Макрона, який в останні місяці дистанціюється від цієї «сутички» і не бере участь в перестрілці з Римом, подібне втручання у внутрішні справи його країни стало останньою краплею. «Мати різні точки зору – одна справа, але використовувати наявні відносини у виборчих цілях – це зовсім інша справа», – було підкреслено в різкій заяві міністерства закордонних справ Франції.

Жодна зі сторін не має наміру відступати напередодні європейських виборів. Виступивши настільки різко проти італійців, Макрон, насправді, зайняв жорстку позицію щодо свого популістського ворога – Національного об’єднання (колишній Національний фронт) під керівництвом Марін Ле Пен, яка, згідно з опитуваннями, веде успішну боротьбу за лідерство з його власною партією.

Незважаючи на тісні відносини Макрона з Ангелою Меркель, федеральний канцлер Німеччини та інші лідери Євросоюзу займають досить стриману позицію і не втручаються в цей конфлікт, хоча Італія далеко не єдина країна, яка має невдоволення з приводу “французького свавілля”.

Однак і у Меркель минулого тижня були власні причини для того, щоб косо дивитися на Макрона, коли він спробував ввести нові обмеження щодо газопроводу «Північний потік – 2», який прокладається від берегів Росії. Цей проект є важливим для Німеччини, однак його вважають стратегічною загрозою для себе деякі країни – члени Євросоюзу і США. Це було свідченням того, що Макрон демонструє свої м’язи не тільки одному своєму сусідові.

  • Автор: Пітер Конраді (Peter Conradi)
  • Джерело: www.thetimes.co.uk/article/why-do-the-french-and-italians-hate-each-other-wwfn6sttb

Facebook Comments