П’ять років тому агресія Росії проти України переросла з економічної і політичної загрози у відкриту військову агресію. Все почалося ще влітку 2013 року, коли російський президент Володимир Путін кинув всі можливі сили на те, щоб змусити сусідню країну зійти з західного шляху і приєднатися до його власного проекту – Євразійського союзу.

Російська агресія посилювалася аж до моменту, коли влітку 2014го було оголошено хитке перемир’я. Це була атака таких масштабів, яких Європа не бачила з 1940-х років. Розірвавши Грузію в 2008-му, Путін повторив сценарій, анексувавши Крим, і спробував розколоти решту України.

Але загроза для країни була навіть ще більшою. Після десятиліть поганого управління і глибокої корумпованості режиму Віктора Януковича українська держава була на межі банкрутства. Агресія Росії поставила на кін її існування. Але Україна не розпалася під тиском Росії. Замість цього вона консолідувалася на президентських і парламентських виборах, продемонструвавши рішучість не просто боротися проти агресора, а й викорінити корупцію і погане управління. Тепер Україна постала перед новими президентськими і парламентськими виборами, які визначать її курс на наступні 5 років.

Крим все більше охоплюється російським військовим контролем. А корупція і напівкримінальні маріонетки Росії, які називають себе «республіками», до сих пір на Донбасі. Тривалі дипломатичні зусилля зі встановлення миру ні до чого не привели. Понад мільйон українців були змушені переїхати, а близько 13 тисяч – втратили життя на війні.

Стійкі економічні реформи повернули Україну на шлях твердого економічного зростання. Але втрати, викликані війною і роками кризи, до сих пір не відновлені. Дефіцит бюджету був усунутий, а корумпований газовий сектор докорінно реформовано. Банківський сектор повернувся до здорового стану, а угода про асоціацію з ЄС, через якого Путін навіть зважився на війну, ратифікована і діє в повній мірі.

Сьогодні близько 45% торгівлі України припадає на ринок Євросоюзу і лише 7% – на Росію. Якщо додати до рівняння реформи в секторі охорони здоров’я і пенсійної системи, а також децентралізацію, успіхи будуть здаватися не такими й поганими.

Але величезні проблеми залишилися. Корупція досі поширена і неприборкана, хоч трохи і зменшилася. А прогалини в стандартах життя викликали хвилю відтоку талантів. Наприклад, сьогодні близько мільйона українців працюють в Польщі. Немає сумнівів, що в Україні сьогодні поширене невдоволення економічною і соціальною ситуацією в той час, як вибори вже наближаються. І можна бути впевненим, що Кремль, зазнавши серйозної поразки в 2014 році, тепер зробить все можливе, щоб вплинути на українські вибори і змінити ситуацію в свою користь.

Якщо втручання в американську президентську кампанію була пріоритетом, то Україна для Росії в кілька разів важливіша. Головне послання Кремля переконує, що Україна – це нібито безнадійний випадок некомпетентності. І тільки Москва може управляти широким слов’янським світом. Росія навішує на Україну ярлики про «переворот» і «фашистів», сподіваючись, що колись вони приживуться і почнуть приносити плоди.

На даний момент не можна з упевненістю сказати, хто переможе на українських президентських виборах. Це справжній демократичний процес, який Росії навіть і не снився. Немає підстав вірити, що хоч один з кандидатів, які ставлять під сумнів прозахідну орієнтацію України, зможе отримати суттєву підтримку виборців. Тому базовий зовнішньополітичний курс, швидше за все, залишиться без змін.

Однак, питання про продовження економічних реформ все ж відкрите. Деякі кандидати можуть повернути великі проблеми, від яких країна вже позбулася. А склад парламенту, вибори якого пройдуть в жовтні, буде надзвичайно важливим. Доведеться чекати як мінімум до кінця року, перш ніж з’явиться новий уряд, який зміг би продовжити роботу над реформами.

Україна – важлива європейська країна з надзвичайних економічним потенціалом, якщо вона продовжить рухатися по своїй траєкторії реформ. Її сектор інноваційних технологій зростає швидко. Крім того, у країни є найбільш родюча земля в світі. Але Україна і далі потребуватиме особливої ​​уваги та допомоги від інших країн Європи. Рішуча політика США і ЄС повинна вистояти перед російськими спробами дестабілізувати українські реформи. Чим швидше Україна досягне успіху, тим краще навіть для Росії. Але жорстка західна політика підтримки Києва повинна бути пріоритетом.

  • Автор: Карл Більдт –  шведський політичний діяч, дипломат, прем’єр-міністр Швеції з 1991 року по 1994 рік. Лідер Помірної коаліційної партії Швеції з 1986 року по 1999 рік. У 1995–1997 роках займав посаду спецпредставника ЄС по колишній Югославії та Верховного представника по Боснії і Герцеговині, у 1999–2001 роках був спеціальним посланцем Генерального секретаря ООН на Балканах. З жовтня 2006 по жовтень 2014 року був міністром закордонних справ Швеції.
  • Джерело: www.washingtonpost.com/opinions/2019/02/14/west-should-support-ukraines-reform-trajectory/?noredirect=on&utm_term=.48dc42ebe6e1

Facebook Comments